Друзі, які допоможуть
Іран почав дедалі точніше атакувати американські бази та іншу критичну інфраструктуру в Перській затоці. Цьому, пише автор The Guardian, сприяють китайські супутникові знімки, розвиток ракетних технологій і тактика, подібна до російської у війні проти України. Так, нещодавно внаслідок удару по авіабазі Муваффак-Салті в Йорданії загинули троє американських військових. Базу мала захищати система THAAD, яка не спрацювала. Іранські медіа пізніше оприлюднили супутникові знімки, на яких видно руйнування кількох будівель. Причини, через які THAAD не відбила атаку, поки не встановлені, їх зараз розслідує Пентагон.
Автор зазначає, що для визначення цілей на американських базах та інших об’єктах Іран використовував китайські супутникові знімки. Ще у травні США запровадили санкції проти трьох китайських компаній за надання таких матеріалів. Одна з них, Mizar Vision, показувала розташування американської авіації та систем Patriot і THAAD на базах у Саудівській Аравії, Бахрейні та Йорданії. А доцент Школи безпекових досліджень Королівського коледжу Лондона Андреас Кріг вважає, що, попри попередні заяви Вашингтона про знищення військового потенціалу Тегерана, за останні три роки іранська балістична програма лише розвилася і трансформувалася, а США змогли нашкодити лише 30% можливостей. Свідченням цього є поєднання якіснішої розвідки, точнішої навігації, маневровості ракет і скоординованого планування атак.
Але деякі оглядачі не впевнені, що Пекін міг безпосередньо передавати розвідувальну інформацію Тегерану. Аналітик Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень Сідгарт Каушал зазначив, що Іран переважно бив по нерухомих цілях, для визначення яких достатньо комерційних знімків. Точні ж удари по об’єктах ЦРУ в регіоні породили припущення, що їхні координати Ірану передала Росія, але ця версія поки лишається непідтвердженою. Однак міністр оборони США Піт Гегсет вже заявив у Конгресі, що Китай і Росія певною мірою допомагають Ірану, тоді як президент Дональд Трамп, навпаки, стверджує, що і Сі Цзіньпін, і Володимир Путін особисто запевнили його, що відмовилися продавати Тегерану зброю.
Так чи інакше, іранська балістична програма значною мірою залежить від китайської електроніки й перхлорату амонію, необхідного для ракетного палива. Готові ракети достатньо складні, щоб за певних умов долати перевантажену протиповітряну оборону США та країн Перської затоки. Для навігації вони одночасно використовують американську GPS, китайську BeiDou та російську ГЛОНАСС. Повертаючись після запуску в атмосферу, ракети рухаються зі швидкістю, що в кілька разів перевищує швидкість звуку, ускладнюючи перехоплення. Деякі з них також оснащені керованими бойовими частинами, які здатні змінювати курс під час зниження. На завершальному етапі польоту можуть застосовуватися теплове та оптичне наведення, і оскільки такі системи не залежать від радіозв’язку, їх неможливо придушити звичайними засобами РЕБ.
Іран також змінив загальну тактику ударів, використовуючи підходи, схожі на російські в Україні. Менші ракетні залпи іноді виявляються ефективнішими за масовані, а безпілотники відвертають увагу ППО й відкривають шлях балістичним ракетам.
Однак аналітик Каушал вважає все це радше взаємним засвоєнням досвіду, ніж наслідком прямого навчання Ірану Москвою. І, попри постійні антизахідні випади, так звана нова вісь зла, що поєднує Іран, Росію, Китай і КНДР, навряд чи є повноцінним і послідовним військовим союзом. Інший дослідник, Метью Севілл, вважає, що своєрідна співпраця між цими державами справді існує, але вона не забезпечує їм таких масштабних переваг, які можуть мати, наприклад, країни – члени НАТО.
