НАЙКРАЩІ
ІСТОРІЇ СВІТУ
Щотижня. Українською мовою
НАЙКРАЩІ
ІСТОРІЇ СВІТУ
Щотижня. Українською мовою 30.08.2025
Сучасні мешканці російського Волгограда, – колишнього Сталінграда, в якому під час Другої світової загинули сотні тисяч людей, – бачать у соцмережах яскраві заклики: рекламу, яка пропонує завербуватися на фронт в Україні. Беруть майже всіх: від людей із хронічними захворюваннями до колишніх ув’язнених. І пропонують їм надзвичайно щедрі умови, зокрема бонуси, пільги, податкові послаблення і зарплати у десятки разів вищі за середні в регіоні.
Така фінансова політика у віддалених від столиці та бідних регіонах створила в Росії нову соціальну верству – “воєнний середній клас”, пише The Telegraph. Поки російські чоловіки гинуть на фронті, їхні сім’ї отримують мільйонні виплати. Економісти називають це “смертеномікою”. Тобто перетворенням війни на своєрідний соціальний ліфт для тих, кого колись вважали “зайвими людьми”.
Тобто росіяни, які ніколи не належали до середнього класу, раптово отримали значно вищі доходи, доступ до освіти та щось схоже на соціальну повагу.
Але економісти попереджають: це тимчасово.
Читайте на LIGA.net свіжий випуск – 10 найкращих історій світу.
- Китайська зброя, що дістане США
- Російська “смертеноміка” підтримує війну
- “Ватників” не перевиховати: досвід кінорежисера
- Чому світ відмовляється від посилок до США
- Як Канада бойкотує американський алкоголь
- Проблема американських демократів: вони старі
- “Непотрібні жінки” Кабула
- Тренд на “справного чоловіка” — що з ним не так
- Ноланд Арбо: Півтора року життя з чипом у голові
- Як Албанія швидко набирає туристичної популярності
Китайська зброя, що дістане США
Супутникові знімки підготовки до параду у КНР показують новітню далекобійну зброю
Bloomberg
Читати історію
Китай готується до масштабного військового параду, на якому представить новітні системи озброєнь – від ударних дронів до міжконтинентальних балістичних ракет, здатних нести ядерні боєголовки. Подія покликана продемонструвати військову міць Пекіна й водночас привабити потенційних покупців китайської зброї.
Фото, які зробив французький супутник Airbus ще 9 серпня, зафіксували полігон, де активно розгортається техніка, готуючись до параду, запланованого на 3 вересня. На світлинах видно бронемашини, системи ППО, артилерійські та реактивні установки, а також крилаті ракети, пишуть автори Bloomberg. Аналітики віденської організації Open Nuclear Network зазначають: значна частина цих систем могла бути створена для протидії ВМС США у західній частині Тихого океану.
За словами експерта Сю Тянрана, йдеться про гіперзвукові системи, що здатні проривати корабельну та протиповітряну оборону. Він наголошує: Китай зробив акцент на забезпеченні точних ударів та посиленні безпілотних наступальних і оборонних можливостей. І це є демонстрацією прагнення до перемоги у “високотехнологічній війні високої інтенсивності”. Жодна інша країна, за його словами, не розробила настільки широку лінійку протикорабельних ракет.
Парад, присвячений 80-й річниці завершення Другої світової, стане також свого роду політичним бенефісом для керівника Китаю Сі Цзіньпіна. Він відбудеться лише через кілька днів після саміту ШОС, де китайський лідер має зустрітися з президентом РФ Володимиром Путіним, прем’єром Індії Нарендрою Моді та іншими. Очікується і присутність лідерів країн – імпортерів китайської зброї.
Пекін активно модернізує армію й уже посідає четверте місце у світі за експортом озброєнь. Основними покупцями залишаються країни, що розвиваються, зокрема Пакистан. У травні, під час короткого збройного конфлікту з Індією, пакистанські ВПС залучили китайські винищувачі J-10C та ракети PL-15, а пізніше заявили про збиття п’яти індійських літаків. Окрема увага експертів прикута і до розробки гіперзвукових ракет. Адже вони вважаються занадто швидкими й маневровими для більшості традиційних систем протиракетної оборони. А Росія вже активно використовує подібну зброю у війні проти України.
На фото аналітики помітили й ударні безпілотники, включно з розвідувальними. Вони припускають, що це дрони, які мають діяти в парі з пілотованими винищувачами. Китай представив перший такий апарат Feihong FH-97 у 2021 році. Його вважають уже готовим до бойового застосування. За даними спецвидання Janes, розробка подібних систем триває у всьому світі. У США відповідна програма Collaborative Combat Aircraft отримала $490 млн у військовому бюджеті торік.
Попри спроби китайської влади приховати зброю чохлами, експерти виявили на фото й кілька міжконтинентальних балістичних комплексів DF-41, які вперше було продемонстровано ще у 2019 році. Це мобільні комплекси на спеціальних вантажівках. Вони здатні нести декілька боєголовок і вражати цілі на відстані до 15 000 км. Тобто вони можуть долетіти навіть до США. Серед прихованих зразків також може бути ракета DF-100 – надзвуковий крилатий комплекс із потенційною дальністю у кілька тисяч кілометрів. У соцмережах поширюються кадри, де нібито видно нові гіперзвукові протикорабельні ракети, хоча стовідсотково підтвердити їхню наявність на кадрах підготовки до параду поки не вдалося.
Організатори підтвердили: під час параду покажуть “передові зразки озброєнь”. На вулицях Пекіна помічено нові танки та БМП, оснащені сучасними сенсорами й активними системами захисту, здатними перехоплювати ворожі ракети та дрони.
“Смертеноміка”, що рухає вперед
Новий російський середній клас не може дозволити путінській війні закінчитися
The Telegraph
Читати історію
Сучасні мешканці російського Волгограда, – колишнього Сталінграда, в якому під час Другої світової загинули сотні тисяч людей, – бачать у соцмережах яскраві заклики: рекламу, яка пропонує завербуватися на фронт в Україні. Беруть майже всіх: від людей із хронічними захворюваннями до колишніх ув’язнених. І пропонують їм надзвичайно щедрі умови, зокрема бонуси, пільги, податкові послаблення і зарплати у десятки разів вищі за середні в регіоні.
Така фінансова політика у віддалених від столиці та бідних регіонах створила в Росії нову соціальну верству – “воєнний середній клас”, пише The Telegraph. Поки російські чоловіки гинуть на фронті, їхні сім’ї отримують мільйонні виплати. Економісти називають це “смертеномікою”. Тобто перетворенням війни на своєрідний соціальний ліфт для тих, кого колись вважали “зайвими людьми”.
Росія мала зазнати економічного краху після впровадження західних санкцій, але цього не сталося. Навпаки, у депресивних регіонах відкрили законсервовані виробництва, пішли державні інвестиції, підприємства знову наймають людей. Через брак робочих рук після мобілізації 2022 року та обмеження імміграції до Росії, там також підвищили зарплати. Працівники з мінімальною освітою та кваліфікацією тепер отримують солідні доходи та своєрідну повагу у громадах.
Проте найбільші гроші – на військовій службі.
Контрактники отримують щомісяця близько $2000, що для російської провінції величезна сума. Регіони змагаються у бонусах, іноді пропонуючи до $25 000 у рублевому еквіваленті у разі підписання контракту. А найбільші виплати дістаються сім’ям загиблих – до 11 млн рублів (близько $100 000). Разом із грошима родичі отримують і подарунки від чиновників: від побутової техніки до мішків з цибулею.
Цей потік коштів змінив вигляд бідних регіонів Росії. У маленьких містах і селах відкриваються нові кафе, спортзали, салони краси. Родини купують квартири у більших містах і користуються пільгами. Діти військових отримали спеціальні квоти на вступ до найкращих університетів, які раніше були для них недосяжними. Наприклад, лише торік цим правом скористалися майже 15 000 студентів.
Усе це створює нову соціальну ієрархію, каже дослідниця Катерина Курбангалієва. Люди, які ніколи не належали до середнього класу, раптово отримали значно вищі доходи, доступ до освіти та щось схоже на соціальну повагу.
Але економісти попереджають: це тимчасово. Якщо півмільйона людей повернуться з фронту, не маючи стабільних джерел доходу, їхні заощадження швидко зникнуть, і Росія може опинитися перед масштабною соціальною кризою.
Історія знає подібні приклади. Демобілізовані німецькі ветерани, які повернулися з фронту після Першої світової, стали тим підґрунтям, на якому зародилася націонал-соціалістична партія Гітлера. Падіння СРСР також частково було наслідком війни в Афганістані та повернення солдатів. Тож питання, що робити з новим “воєнним класом” після завершення війни, уже зараз стоїть перед Кремлем.
Проблема ускладнюється тим, що не лише військові, а й інші соціальні групи виграють від війни: бізнесмени, які скупили активи західних компаній, силовики. Всі вони мають матеріальну зацікавленість у тому, щоб нинішня ситуація залишалася такою, якою є зараз. Для них мир означає втрату доходів і статусу.
Попри нібито мирні переговори Путіна з Дональдом Трампом, які відбулися на Алясці, експерти вважають, що Кремль насправді більше зацікавлений у ділових угодах і збереженні нинішньої економічної моделі. І поки Захід шукає шляхи завершення російсько-української війни, у російських провінціях залишається чимало тих, хто воліє, щоб вона тривала якомога довше.
“Ватники” не лікуються
Чеський документальний фільм доводить неможливість “перевиховання” адептів проросійської конспірології
Deutsche Welle
Читати історію
Чи можна змінити свідомість тих, хто роками живиться російською пропагандою та вірить у конспірологічні теорії? Чеський режисер Робін Квапіл вирішив спробувати. І про його спробу написав автор Deutsche Welle. Квапіл знайшов трьох своїх співвітчизників, які висловлювали виразні антиукраїнські та проросійські погляди, відвіз їх до України й зробив документальний фільм про цю подорож.
У стрічці є сцени, які важко забути, пише автор. Йдеться про ліс під Ізюмом, де у 2022 році російські військові закопали трупи сотні цивільних. Могили вже порожні – тіла було ексгумовано для експертизи. Це місце, разом із Бучею, стало символом воєнних злочинів РФ. Проте одна з учасниць поїздки, Петра, замість співчуття каже, що “все це нагадує українську пропаганду” і “схоже на підручник з націоналізму”.
Фільм під назвою The Great Patriotic Trip (“Велика патріотична подорож”) показує не лише кадри руйнувань у Харкові чи випалених селищ поблизу фронту, а й реакцію самих мандрівників. Вони співають російський гімн у дорозі, розмірковують про бомбардування і навіть виправдовують насильство над дітьми, яке могли чинити російські військові. Один із чоловіків заявляє, що це “природно, бо вони [російські солдати. – Ред.] знали, що загинуть”.
Прем’єра відбулася 21 серпня – у річницю вторгнення радянських військ до Чехословаччини у 1968-му. Стрічка одразу викликала хвилю обговорень у чеських медіа й соцмережах. А сам режисер зізнається, що після виходу фільму отримує не лише підтримку, а й погрози на власну адресу та своєї родини.
Головна дискусія точиться навколо впливу російської пропаганди у Чехії та того, наскільки суспільство розділене. Опоненти режисера вважають, що трьох звичайних громадян у фільмі виставили у несправедливому світлі.
Прем’єра збіглася з політичною напругою напередодні парламентських виборів. Фаворитом перегонів є популістська партія ANO експрем’єра Андрея Бабіша, яка схиляється до проросійських позицій. Також шанс пройти до парламенту мають як місцеві комуністи, так і крайні праві, які поділяють подібні погляди.
Учасників – Іво, Ніколу та Петру – режисер знайшов через оголошення в газеті. Він пропонував поїздку тим, хто “сумнівається в офіційній інформації про війну”. Група вирушила мікроавтобусом у Харків, де побачила зруйнований шпиталь, порожні квартали Салтівки, школи у бомбосховищах та село поблизу лінії фронту. Іноді здавалося, що враження від побаченого дає тріщину в їхній упевненості. Коли українець розповів, як втратив сім’ю під час обстрілу, Петра навіть обійняла його. Але вже на зворотному шляху всі троє заявили: їхні погляди не змінилися.
Фінальна сцена підсумовує розчарування автора. Квапіл прямо каже, що зрозумів: є світ, у якому зло перемагає, бо люди, як-от його герої, бачать усе, але продовжують повторювати наративи злочинного режиму. І якщо такі сили виграють вибори у Європі, уся демократична система опиниться під загрозою.
У розмові з режисером один з учасників навіть погоджується: “Так воно й станеться”. І чи жартував він – лишається незрозумілим. Але в самому фільмі звучить похмуре зізнання Квапіла: йому довелося змінити власний підхід. Намагатися домовитися з усіма і розуміти всіх за будь-яку ціну – це шлях до поразки, каже режисер. Спочатку – у війні інформаційній, а потім і у справжній.
Америці ніхто не пише
Поштові служби перестають надсилати відправлення до США через трампівські мита
The Guardian
Читати історію
Міжнародні поштові оператори один за одним оголошують про припинення відправлень до Сполучених Штатів Америки. Причиною цього рішення називають скасування правила, яке звільняло від мит усі посилки вартістю менш як $800. Це рішення було ухвалене Дональдом Трампом, і воно, пише автор The Guardian, може суттєво змінити умови онлайн-торгівлі та доставлення до країни й загалом.
До цього часу виняток de minimis дозволяв безмитно пересилати дрібні товари, і саме завдяки цьому глобальні маркетплейси на кшталт Amazon, Etsy, Shein чи Temu активно продавали продукцію американцям за нижчими цінами. У 2024 році під це правило підпадало понад 1,36 млрд посилок на суму близько $64,6 млрд. Тепер кожне відправлення оподатковуватиметься митом залежно від країни походження.
Багато операторів уже тимчасово зупинили доставлення в США, щоб не потрапити під нові збори. Під загрозою більшість посилок із товарами вартістю менше ніж $800. Частина країн досі надсилає лише листи або невеликі подарунки вартістю до $100, але інші фактично припинили будь-яке відправлення товарів. Поштові служби попереджають: якщо посилка прибула пізніше 29 серпня, її можуть повернути відправнику або перекласти оплату мит і податків на отримувача.
За даними міжнародних асоціацій, про часткове або повне призупинення поштових відправлень до США повідомили близько 30 країн. Серед них 22 держави Європи, включно з Великою Британією, Францією, Німеччиною та Італією.
У Азії та Тихоокеанському регіоні тимчасово не доставляють до Сполучених Штатів посилки Австралія, Нова Зеландія, Японія, Південна Корея, Тайвань, Індія та Сінгапур. Поштові оператори зазначають: обмеження діятимуть доти, доки вони не вирішать, як адаптувати свої системи під нові американські вимоги.
Чехія та Бельгія очікують від американської митниці остаточних роз’яснень і розробляють механізми для автоматичної оплати тарифів. У Австралії попередили про зростання цін на пересилку: її поштовий оператор працює з авторизованим у США платіжним партнером для створення нової системи розрахунків.
До кінця лютого для поштових служб діятиме тимчасовий механізм, а саме фіксовані ставки, залежно від рівня тарифу країни походження. Це $80, $160 або $200 за кожну посилку. Після цього американська митниця планує перейти повністю на стандартні правила оподаткування. У Білому домі пояснили, що скасування de minimis пов’язане не лише з економікою. Влада стверджує, що пільгову схему використовували для масового постачання фентанілу та опіоїдів у США, що “вбиває американців”. Раніше, у травні, Вашингтон вже закрив виняток для Китаю та Гонконгу, адже саме звідти надходила більшість дрібних посилок.
Американські бізнес-асоціації роками скаржилися, що китайські продавці користуються лазівкою й створюють нерівні умови для конкуренції.
Після того як правило скасували для Китаю, кількість американських користувачів платформи Temu скоротилася майже вдвічі. А тепер під обмеження підпадають усі інші країни. Для звичайних споживачів у США це означатиме, що покупки за кордоном подорожчають, доставлення стане повільнішим, а частина невеликих магазинів може взагалі відмовитися від продажів у Америці.
Канадський удар
Американську алкогольну промисловість лихоманить після канадського бойкоту міцних напоїв зі США
The Wall Street Journal
Читати історію
Канадський бойкот вдарив по виноробах і виробниках міцних напоїв у США. На полицях магазинів у Торонто, Оттаві чи Монреалі тепер важко знайти звичні Jack Daniel’s, Maker’s Mark чи Sailor Jerry Spiced Rum. Тисячі пляшок вина та міцного алкоголю зі США зависли на складах, а дегустатори в Канаді демонстративно відмовляються від американських брендів. Причина – торговельна війна, яку розпочав президент Дональд Трамп, запровадивши мита проти Канади. У відповідь провінційні монополії, що контролюють імпорт і дистрибуцію алкоголю, припинили закупівлі продукції у США. В магазинах товари замінили на канадські аналоги.
У червні на дегустаційному заході The Whisky Explorer не було жодного американського зразка. За словами організатора Майка Брізбуа, гості відверто наполягали на бойкоті. І цифри підтверджують масштаби проблеми. За даними галузевої асоціації Distilled Spirits Council, експорт американських міцних напоїв до Канади у першій половині 2025 року склав лише $43,4 млн, а це падіння на 62%, порівнюючи з минулим роком. Експорт вина знизився ще більше – на 67%.
Особливо помітні втрати в провінції Онтаріо, де продажем алкоголю займається державна мережа LCBO. Торік вона реалізувала понад $700 млн американського алкоголю, тепер – нуль. У Каліфорнії вже підраховують втрати: за оцінкою Wine Institute, за шість місяців вони сягнули $173 млн. У 2024-му частка Канади становила 35% експорту американського вина. Країна була найбільшим ринком для цієї галузі.
Гендиректор Wine Institute Роберт Кох наголошує: зникнення американського вина з полиць – це не просто збій у торгівлі, а підрив довіри, яка будувалася десятиліттями. Постраждали не лише бренди, а й фермерські господарства, робочі місця у сільській місцевості та компанії, що залежать від міжнародних ринків.
Втрати відчувають як великі, так і невеликі виробники, пише The Wall Street Journal. Компанія Hope Family Wines недорахувалася 10% продажів через канадський бойкот. Її пляшки Cabernet Sauvignon досі припадають пилом на складах. У Балтиморі компанія Sagamore Spirit, яка витратила роки на отримання дозволів для свого житнього алкоголю, втратила 10% експорту й очікує падіння доходів на $2 млн. Для невеликої крафтової винокурні це величезна сума.
Натомість у канадських крамницях бум місцевих марок – від Barnburner Whisky до оригінального Kavi Reserve. За даними Міністерства фінансів Онтаріо, продажі канадського алкоголю після заборони американського зросли на 14%.
Американські дипломати не приховують роздратування. Посол США в Канаді Піт Гукстра заявив, що бойкот спиртного став однією з причин, чому Трамп називає канадців “злими та непоступливими”. Але антиамериканські настрої в країні лише ростуть. Канадці обурені риторикою Білого дому, який натякав, що їхня держава може стати “51-м штатом”: скасовують відпустки у США, а товари ігнорують.
Проте певний попит на бурбони та каліфорнійське вино у Канаді зберігається. В Альберті, де навесні теж припинили закупівлі, продажі впали на 40–55%. Але вже в червні провінція відновила невеликі постачання. Тепер американський алкоголь продають із митом у 25%, але клієнти все одно його купують.
Власниця магазину Platina Liquor у Калгарі Жасмін Гревал розповідає, що за останні тижні продажі американського вина зросли на 30%, а бурбону – на 7%. Покупці скуповують Bread & Butter Cabernet Sauvignon та продукцію Josh Cellars. За її словами, багато хто робить запаси, побоюючись, що товар знову може зникнути.
Досвідчені кадри
Ключова проблема американських демократів, які балотуються до Конгресу, – вони старі
The Atlantic
Читати історію
Демократична партія США готується до проміжних виборів у Сенат, що відбудуться у 2026 році. І головні її надії пов’язані з політиками поважного віку, пише The Atlantic. Цього тижня стало відомо, що колишній сенатор від Огайо Шеррод Браун знову спробує повернути крісло, втрачене торік. Це може різко змінити розклад сил у штаті, який за останнє десятиліття значно змістився у республіканський бік.
Браунові вже 72. Та для багатьох демократів його рішення – шанс на реванш. Однак для тієї частини партії, яка виступає за “омолодження” політики, це стало черговим підтвердженням, що найперспективніші кандидати – це знову старше покоління. Засновниця ініціативи Run for Something Аманда Літман прямо назвала це “сумним вироком”: якщо партія змушена робити ставку на нещодавно переможеного 70-річного політика – отже, кадрова база в штаті виснажена.
Літман вже закликала всіх демократів старше 70 скласти мандати наприкінці їхнього поточного терміну. І дехто дослухався: сенатори Дік Дурбін (80 років), Джин Шахін (78), Тіна Сміт (67) і Ґері Пітерс (66) оголосили про відхід.
Але у найбільш гарячих перегонах демократи все ж покладаються на перевірених ветеранів. У Північній Кароліні партійні лідери умовляють 68-річного ексгубернатора Роя Купера балотуватися, а в штаті Мен чекають на рішення 77-річної губернаторки Джанет Міллс, яка могла б кинути виклик сенаторці-республіканці Сьюзен Коллінз. Якщо ці політики підуть на вибори й переможуть, то після завершення їхньої каденції їм усім буде від 75 до 85 років.
У партії визнають конфлікт між прагненням до нових облич і потребою висувати тих, хто вже довів здатність перемагати. Ексдиректорка виборчого комітету демократів у Сенаті Марта Маккенна наголошує: незадоволення виборців і донорів реальне, але Браун, Купер і Міллс – політики, які мають довіру базового електорату.
Завдання для демократів у 2026 році складне: щоб взяти більшість, потрібно повернути щонайменше чотири республіканські штати, не втративши жодного власного. Єдина надійна “синя” територія з вакантним місцем у Сенаті – Мен. Навіть кілька здобутих мандатів можуть підготувати ґрунт для президентського реваншу у 2028-му, особливо якщо зросте розчарування другою каденцією Дональда Трампа.
Партійна дискусія про вік кандидатів посилилася після гучних дебатів довкола віку Джо Байдена та через смерть одразу трьох конгресменів-демократів на початку 2025-го. Молоді активісти все частіше вимагають підтримки нової генерації, навіть обіцяючи ігнорувати старших на внутрішньопартійних праймериз.
Торік демократи виграли сенатські місця в Аризоні, Нью-Джерсі та Мічигані завдяки кандидатам 40–50 років. У низці інших штатів також готуються молодші претенденти. Лідер молодіжної прогресивної організації Voters of Tomorrow Сантьяго Маєр каже, що партії потрібен багатопоколінний фронт. На його думку, досвідчені фігури на кшталт Брауна чи Міллс мають шанс забезпечити перемогу там, де вона найбільше потрібна, але й молоді лідери повинні отримати шанс.
Найбільше надій у демократів, як вже зазначалося, зараз на штат Мен, де Коллінз залишається найбільш вразливою республіканкою. У 2020-му вона несподівано і з великим відривом обралася в Сенат, навіть попри перемогу Байдена на президентських виборах у штаті. Тепер її рейтинги нижчі, однак охочих кинути їй виклик майже немає. Багато перспективних демократів обирають перегони за губернаторське крісло. Усі чекають на рішення Міллс, яка не виключає кампанії, але визнає, що раніше не замислювалася про роботу сенаторкою у Вашингтоні.
Нікому не потрібні жінки
Репортаж BBC з афганської психіатричної клініки
BBC
Читати історію
На околиці Кабула, за стіною з колючим дротом, розташований жіночий корпус психіатричного центру Товариства Червоного Півмісяця Афганістану. Місцеві називають його “Фортецею” – Qala. Це найбільший серед небагатьох закладів країни, де лікують жінок із психічними розладами. Усередині перебуває понад сотня пацієнток, серед яких багато тих, кого просто не хоче брати назад рідня.
Одна з них Маріам (ім’я змінене), яка стверджує, що стала жертвою домашнього насильства. Вона потрапила сюди ще дев’ять років тому, після того як її побили та вигнали на вулицю брати. Саме там її знайшла та підібрала незнайомка, відвела до лікарів. Нині Маріам допомагає персоналу прибирати й часто співає, але повернутися додому не може, адже родина відмовилася від неї. Єдине, чого вона хоче, – це вийти заміж у Кабулі, щоб більше не залишатися самій.
Поруч живе Хабіба, яку чоловік залишив, узявши другу дружину. Їй 28, і тепер вона теж не має, де жити. Троє її дітей мешкають із дядьком, зв’язку з ними немає. Вона мріє знову побачити синів, але без телефону і підтримки це неможливо.
Історії цих жінок – типові для “Фортеці”, розповідає BBC. Дехто перебуває тут уже понад 30 років. “Вони повністю покинуті родинами. Ніхто не приходить і не забирає їх. Вони живуть і помирають тут”, – каже психотерапевтка Саліма Халіб.
Афганістан роками потерпає від війн, і психологічні травми відчувають мільйони людей, особливо жінки. Проте проблема майже не проговорюється й залишається під глибоким соціальним табу. Нові дані ООН свідчать: 68% афганок оцінюють свій психологічний стан як “поганий” або “дуже поганий”.
Талібан заявляє: мовляв, “не допускає насильства проти жінок”. Але реальність інша: суворі правила вимагають від кожної афганки мати чоловіка-опікуна для поїздок, роботи й навіть отримання меддопомоги. Більшість економічних можливостей для жінок закриті, фінансова залежність від родичів посилюється. Це означає, що вихід з установ, подібних до “Фортеці”, практично неможливий.
Кількість пацієнток у таких центрах останніми роками різко зросла. Лікар Абдул Валі Утманзай із кабульської клініки Червоного Півмісяця щодня приймає до 50 відвідувачів із різних провінцій, більшість із них – молоді жінки.
“80% моїх пацієнток – це дівчата з родинними проблемами. Вони під величезним економічним тиском, без чоловіка, який би їх утримував”, – пояснює він.
Зростання кількості пацієнток означає і дефіцит місць. Понад рік родина 16-річної Зайнаб намагалася влаштувати її у “Фортецю” й зрештою домоглася госпіталізації. До того дівчину тримали вдома з закованими ногами, щоб не тікала. Вона майже не говорить, а її стан різко погіршився після бомбардувань школи у 2022 році. Батько згадує, як тоді, разом з іншими дітьми, вона постраждала від вибухової хвилі.
Для родини Зайнаб її перебування у закладі видається єдиним виходом. “Вона тікає через вікна, якщо ми не прив’язуємо її. Це принижує нас. Краще, щоб вона залишалася тут”, – каже батько. І чи не єдине майбутнє для дівчини – стати ще однією з тих “забутих жінок”, які роками залишаються у “Фортеці” без шансу на дім.
Біонічна людина
Як почувається і наскільки змінилося життя першого носія біонічного чипа Neuralink після 18 місяців з операції
Fortune
Читати історію
Півтора року тому Ноланд Арбо, 30-річний американець, став першою людиною у світі, якій імплантували експериментальний мозковий чип Neuralink від Ілона Маска. І тепер він каже, що його життя змінилося повністю.
Арбо втратив рухливість нижче плечей після нещасного випадку у 2016-му. У січні 2024-го він погодився на експериментальну операцію в Інституті нейрохірургії Барроу у Фініксі, в штаті Аризона. Робот виробництва теж Neuralink імплантував пристрій у моторну кору головного мозку й з’єднав понад тисячу електродів із нейронами. В результаті Арбо отримав можливість керувати комп’ютером силою думки. Він може грати у Mario Kart, вмикати телевізор чи очищувач повітря, навіть працювати на ноутбуці. У перший же день життя з чипом він побив світовий рекорд із точності й швидкості керування курсором через нейрокомп’ютерний інтерфейс. “Це було дуже легко опанувати”, – згадує чоловік.
Neuralink вирізняється серед конкурентів: її імплант працює бездротово й має вищу кількість електродів. Проте пристрій потрібно заряджати щокілька годин. І для цього компанія вмонтувала індукційні котушки в кепки, які носить Арбо.
З часом, після операції, його життя різко змінилося. Зараз він навчається у коледжі, планує здобути ступінь із нейронауки, виступає з лекціями й навіть будує власний бізнес у сфері публічних виступів. “Я відчуваю, що в мене знову є потенціал. Раніше я просто чекав, що щось, можливо, станеться. Та тепер дію сам”, – каже Арбо.
Утім, публічність принесла й проблеми, пише Fortune. Його акаунт у соцмережах зламували, а після хибного повідомлення до поліції до його дому навіть приїжджав спецпідрозділ. Арбо зізнається: він не очікував такої уваги до себе, але вирішив від самого початку відкрити своє ім’я й обличчя. “Хотів показати, що цей пристрій безпечний і може змінити життя”, – пояснює він.
Зараз у випробуваннях Neuralink беруть участь ще вісім людей із США, Канади, Британії та ОАЕ. Усі вони страждають від паралічу або бічного аміотрофічного склерозу. Компанія вже працює над наступними кроками – технологією для відновлення зору та роботизованими протезами, якими можна керувати силою думки. Ілон Маск заявив: у перспективі Neuralink дозволить людині “керувати тілом, як роботом”. Попри скепсис щодо інвазивності операцій та критику через попередні експерименти на тваринах, Маск наполягає: компанія рухається обережно. “Ми не можемо дозволити собі помилки з людьми”, – наголосив він.
Сам Арбо визнає: не сумнівався жодної секунди, коли підписував згоду на операцію, навіть усвідомлюючи ризики. Його батькам було важче, але вони підтримали сина. “Я вирішив, що навіть у випадку невдачі це допоможе рухати технологію вперед”, – каже пацієнт. І хоча після імплантації й виникли певні технічні збої – деякі електроди від’єдналися, команда Neuralink змогла виправити проблему. Арбо вважає, що такі труднощі природні для проривної технології.
Сьогодні він проводить за пристроями близько 10 годин на день. Чоловік знову може вчитися, грати з батьком у відеоігри та планувати майбутнє.
“Я завжди думав, що параліч вилікують препарати чи операція. Тепер бачу, що відповіді дає технологія. Вона – це майбутнє медицини”, – переконаний він. Технічно Арбо вже “кіборг”, адже його мозок поєднано з машиною. Але сам він сміється: “Я все ще звичайний хлопець. Хоч і з чипом у голові”.
Під сонцем Албанії
Як невелика балканська країна стає одним із центрів європейського туризму
The New York Times
Читати історію
Албанія швидко перетворюється на нову туристичну зірку Європи. Колишня ізольована “держава-відлюдниця” сьогодні приваблює мандрівників поєднанням недоторканої природи, античних пам’яток і низьких цін. Лише торік країну відвідали 11,7 млн туристів, що на 1,7 млн більше, ніж роком раніше.
У південній частині країни, неподалік від грецького острова Корфу, розташоване стародавнє місто Бутрінт, – рай для поціновувачів історії, пише New York Times. Тут можна побачити давньогрецький театр, візантійський баптистерій і римський акведук. Територію оточує національний парк із хижаками та рідкісними птахами. Лише за 10 хвилин – сучасний курорт Ксаміл із пляжами, вечірками та фотозонами для Instagram. А місцеву бухту вже охрестили “албанськими Мальдівами”.
Албанія дозволяє за один день пройтися серед античних руїн, а ввечері опинитися на галасливій набережній. Туристи їдуть не лише за морем – північні гори, озера та парк річки Вйоса також приваблюють гостей. “Албанія для багатьох – ще екзотика. Люди відкривають для себе, що ми маємо багату історію, спадок Османської імперії й водночас європейську ідентичність”, – каже гід Френклі Пренґай.
Держава, яка десятиліттями була закритою від світу сталіністським режимом Енвера Ходжі, пережила кризу й майже громадянську війну у 1990-х. Але нині політична ситуація стабілізувалася, і туризм став головною економічною опорою.
Ксаміл може бути прикладом цієї нової Албанії. За диктатури тут були лише кілька будинків і аграрні поселення, адже територію закривали, щоб люди не тікали морем на Корфу. Сьогодні тут готелі, ресторани й натовпи відпочивальників. Утім, тиша ще зберігається на пляжах Борш, Дхермі чи Яла, де туристів вражають пейзажі. Хоча й там часом відбуваються невеликі музичні фестивалі, на кшталт Kala.
Поруч розташована Саранда, до якої легко дістатися з Корфу на поромі. Це місто з набережною, переповненою ввечері місцевими родинами, десятками ресторанів із морепродуктами та невеликими стильними готелями.
Албанські міста зберегли свій унікальний вигляд. Берат – об’єкт Світової спадщини ЮНЕСКО – відомий схилами з червоними дахами й “будинками з тисячею вікон”. Тутешній замок із візантійською церквою та музеєм ікон Онуфрія є відображенням культурного розмаїття країни. Місто оживає після заходу сонця, коли діти ганяють на велосипедах, а вуличні продавці торгують виноградом і вишнями.
А албанська кухня підкорює поціновувачів їжі. Соковиті томати, овочі, фаршировані перці, баклажани з часником, традиційний бурек і місцеве м’ясо у глиняному посуді є лише невеликим прикладом колоритної гастрономії. Завершити трапезу можна чаркою ракії, яку албанці п’ють мало не щодня.
Ще одна перлина – місто Гірокастра, яку письменник Ісмаїл Кадаре називав “доісторичною істотою на схилі гори”. Кам’яні будинки, вузькі вулиці та сувора спадщина режиму Ходжі створюють контрасти. У центрі навіть зберігся підземний тунель часів холодної війни й замок із колишньою в’язницею. Туристів вражають і старовинні османські маєтки, як-от дім Скендулі, де нащадки родини проводять екскурсії десятками кімнат, хамамами та навіть підземним “холодильником”.
Загалом Албанія поєднує пляжні курорти, гори й старезні міста. Це країна, де поруч співіснують заклики муедзина й нічні фестивалі на березі Іонічного моря. І здається, що від ізоляції вона пройшла шлях до нової ролі, стверджує авторка видання. Країна вже стала яскравою точкою на туристичній мапі Європи.
Як відбираємо історії: весь тиждень Вадим Крамар з ранку до ночі читає світові медіа — від Азії до Америки. Він відбирає топрозповіді, які обговорює світ. І пропонує редактору. Якщо історія справді вражає, вона потрапляє в добірку в адаптованій версії — зі зміненим заголовком, зрозумілим в Україні, а також коротким переказом історії з контекстом, який дозволить зрозуміти, про що йдеться. Важливо: ми не перекладаємо тексти, а переказуємо зміст. Якщо історія вас зацікавила — переходьте за посиланням на початку статті та купуйте її у авторів. Оригінальні історії набагато більші і цікавіші, ніж стислий переказ.
