До початку повномасштабного вторгнення Олексій Гаврилов працював стоматологом у Волновасі, де народився та був проукраїнським активістом.
З 24 лютого 2022 року прийшов у місцеву територіальну оборону, відтоді доброволець боронить країну на різних напрямках Донецької бригади ТрО.
Читайте також: Тиждень ховався під землею і подолав 200 км окупованих територій – історія незламного азовця, який не здався у полон
"До повномасштабного вторгнення я працював лікарем, а хобі було таке — моніторив суспільний настрій і трохи займався лагідною українізацією. Українізація у Волновасі відбувалася важко, тому що народ там ментально ближче був трохи до Росії, навіть до Радянського Союзу. Проте за вісім років війни це дуже сильно змінилося. Майже всі, кого я знав, мали проукраїнську позицію. Були, звісно, і перекрашені, перефарбовані. І це показала окупація, деякі обличчя, яких вважали взірцем, стали колаборантами. Зараз є такі, що поховалися", —розповів Олексій Гаврилов.
Ілюзій у Олексія не було, публічна проукраїнська діяльність точно стала би приводом для окупантів, які захопили Волноваху, аби його ув'язнили. Чоловік вступив до лав територіальної оборони, щоб чинити спротив:
"Я міг би списатися і не йти ні на яку війну, і повістку мені б не вручили. Але ворог нам не залишив вибору. І мотивація тут одна: ти або живеш в цій країні, або збирай мотлох свій — "чемодан-вокзал", обирай собі напрям. Це не твоя війна, це не твоя країна".
24-25 лютого Олексій пішов у районну адміністрацію просто дізнатися, як там справи, а там вже роздавали автомати. Хлопці-розвідники займалися евакуацією, а він готував списки, складав маршрути, вулиці, райони, карти малював.
Читайте також: "Гірше, ніж там було, бути не може": захисник Маріуполя розповів про полон та відновлення
105-й батальйон Волновахи здебільшого складається з місцевих. У команді були хлопці місцеві з місцевих сіл, які знали Волноваху.
«І от саме там, де була проукраїнська позиція, люди легко, стрімко кидали все і виїжджали. Але були і такі, хто чекав, ті, хто мав такі настрої, що не треба довіряти українській армії, що там начебто розстрілюють, начебто там беруть і кидають, і щось там якісь жахи розповідали. Тобто, по-різному було: деякі благали, щоб їх вивезли, а деякі вперто не хотіли виїжджати», — зауважив бойовий медик.
Близько півроку батальйон Олексія стояв біля населених пунктів Волноваського району.
«Я за фахом медик, але, по-перше, займався трохи не своєю справою. Формально був записаний електриком, стрільцем. А фактично був зв’язківцем, діловодом, менеджером, — ким тільки не був. Бо хлопці військові, а я ж то невійськовий, тому допомагав, як міг».
Згодом чоловік перейшов у медпункт, займався евакуацією наших бійців. Зрештою став бойовим медиком в роті. І до цього часу я є бойовий медик в 105-му батальйоні Волноваського ТрО.
«Якщо медик нічого не робить, то це от супер, це означає, що у вас немає ніяких незвичайних подій, немає "300", немає "200". Але тут виникає така спокуса командиру, бо є вільна одиниця, вона має автомат, вона має очі, вона має вуха. Тому займаюся усім: і спостерігаю, і стріляю, і лікую, і евакуюю. Річ у тому, що у ТрО набрані такі самі люди, як і в інші підрозділи ЗСУ. І задачі для ТрО "нарізають" такі ж самі, як для піхоти ЗСУ. Є, звісно, якісь там підрозділи, яких ставлять на блокпости в тилу, але це не про наш батальйон. Донецькі батальйони майже ніде не стояли на блокпостах. Я майже не бачив тероборонівців у Донецькій області на блокпостах», — поділився Олексій.
Читайте також: Захисниця Маріуполя "Пташка" розповіла, в якому місті хотіла б зустріти перемогу
Перші втрати — поранення командира взводу нашого героя. Для нього це сталося несподівано. Та найбільш важко морально було біля кордону. Там взвод зазнав ще більших втрат.
Олексій наголошує, що сьогодні потрібна більш професійна, більш оснащена, більш комунікуюча армія.
«Ті хвороби, які є в армії, перейшли з суспільства. Бо перша хвороба у влади, наприклад, — це комунікація з суспільством. Вона досі її провалює. Так само це працює в армії: і там, де є комунікація — там перемога, там, де комунікація немає — там зрада і поразка».
Військовий сподівається, що він повернеться додому і займатиметься вже професійною діяльністю, продовжить лікувати.
«І моя дружина, моя кохана, не буде дуже ображатися за те, що я займаюся незрозумілими речами, з якимось автоматом, зброєю й іншими жахами. Спочатку в неї було обурення, бо вона знає, що у мене здоров'я трохи не таке, щоб воювати. А потім гордість, тому що закінчиться все це, і у всіх чоловіків запитають: де ти був?», — підкреслив Олексій.
Бойовий медик не думав йти на війну, але обставини його змусили. Після перемоги хоче повернутися до рідного міста і працювати над його відновленням в оновленій Україні.
«Якщо чесно, то я б на війну не пішов, але нам вибору не залишили: бо хто, як не ми. Люди казали про Волноваху: вона така малесенька, вона така гарнесенька, вона така акуратна, місто нам подобається, тому спотворювати — це був нонсенс. Я сподіваюся, що повернемося і зробимо все».
Раніше розповідали, що у столиці з’явився мурал на честь "азовця" Андрія Огородника.
Фото: з відкритих джерел
