Відомий краєзнавець, почесний громадянин Маріуполя, член Національної спілки журналістів України Сергій Буров розповів історію маріупольських портів.
Берег Кальміуса біля впадання його в каламутні води Меотиди — так стародавні греки називали Азовське море — мореплавці відвідували ще в глибоку давнину. Хто перший причалив до цього берега? Історики з цього приводу мовчать. Але ніхто не заперечує, що приходили сюди "чайки" запорожців. З давніх-давен вони облюбували природну гавань в гирлі річки. Ба більше, з настанням холодів залишалися тут зимувати.
Читайте також: Які напої раніше рятували маріупольців під час спеки — дослідження Сергія Бурова
Наприкінці XVIII століття Катерина II Запорізьку Січ ліквідувала, а на місці колишньої козацької фортеці — центру Кальміуської паланки — було закладено місто Павловськ, за два роки після цієї події до нього переселилися недавні мешканці Криму — православні греки. Пристань запорізьких козаків стала в пригоді і їм. З Криму до Маріуполя вітрильники привозили в бочках виноградний сік — шарап, сіль, тканини, інші товари, а назад — шкіри, в'ялену рибу і зерно. Пристань поступово облаштовувалася новими причалами, складами, коморами для зерна. Так поступово утворився перший маріупольський порт.
До початку XIX століття тут уже була митна застава і портове правління. У 1840 році було споруджено кам'яну набережну, з початку 70-х років регулярно проводилися днопоглиблювальні роботи в гирлі Кальміуса. І все ж через мілководдя далеко не всі судна могли підійти безпосередньо до причалів порту. Ті з них, що мали осадку понад два метри, кидали якорі на рейді за п'ять верст від берега. Між берегом і рейдом снували азовські дубки — дрібносидячі вітрильники. Вони-то і доставляли на борт суден, що стоять на рейді, вантажі. Спочатку це була переважно пшениця, вирощена в приазовських степах, а пізніше — з розвитком Донецького басейну — і кам'яне вугілля. У середині ХІХ століття в порт заходило від шістдесяти до ста іноземних суден і до трьохсот з гаком суден каботажних.
Читайте також: Про що розповів старий план Маріуполя
У 1882 році до Маріуполя було підведено залізницю. Потік вантажів різко зріс, порт із рейдовим навантаженням уже не міг забезпечити їхню переробку. Тоді-то й виникла ідея будівництва нового порту. Його хотіли розмістити біля Білосарайської коси, але потім вирішили споруджувати поблизу Зінцевої балки за чотири версти від кінця колійного господарства станції Маріуполь. Роботи з будівництва нового порту розпочалися 1886 року, через три роки його перша черга була урочисто відкрита. До наших днів дійшла і точна дата цієї події — 29 серпня 1889 року — і назва першого судна, що стало під навантаження донецького вугілля. Це був пароплав "Ведмедиця".
Ще тривали завершальні роботи зі спорудження порту, а до нього вже підвели спеціальну гілку, що з'єднує із залізничною станцією Маріуполь. Щойно запрацював порт, потік традиційних вантажів — донецьке вугілля і пшениця — попрямував до російських та іноземних суден, які чекали на навантаження біля причалів. А в порту тривало поглиблення акваторії, будувалася естакада для вивантаження чіатурської марганцевої руди, велися роботи з влаштування внутрішнього молу. Скоро, дуже скоро новий порт посів за вантажообігом одне з перших місць у Російській імперії, поступившись першістю лише Одесі. Продовжував приймати судна і порт у гирлі Кальміуса. Той самий, що названий був пізніше гаванню Шмідта. Тут також була пристань для пасажирських суден, яка проіснувала до початку 60-х років ХХ століття.
Читайте також: Дорога до порту — дослідження Сергія Бурова
Звісно, корінні маріупольці знають, де розташовані і гавань Шмідта, і Маріупольський морський торговельний порт. Знають і про третій маріупольський, причали якого розмістилися вздовж рудного двору доменного цеху комбінату "Азовсталь". Цей порт був побудований на початку 30-х років, його призначенням було приймати судна з керченською залізною рудою та керченським залізорудним агломератом. Цю функцію він виконував до 90-х років ХХ століття. Пізніше його використовували для відвантаження азовстальської прокатної продукції.
Але був ще один порт у Маріуполі, точніше пристань. На згадку про неї на Правому березі є вулиця — Стара пристань. Її причальна стінка знаходилася за три кілометри вгору за течією від впадіння Кальміуса в Азовське море. Це було в ті часи, коли річка була судноплавною. Побудовано пристань наприкінці XIX століття. До неї пришвартовувалися пароплави і баржі із залізною рудою керченського родовища, призначеною для доменних печей щойно збудованого металургійного заводу "Російський Провіданс". Тепер це майданчик "Б" концерну "Азовмаш".
Читайте також: Історія маріупольських пляжів від Сергія Бурова
Якщо вже мова зайшла про маріупольські порти, слід зазначити, що два з них — Маріупольський морський торговельний порт і порт комбінату "Азовсталь" — пов'язані внутрішніми водними шляхами не лише з усіма портами Азово-Чорноморського басейну, а й із портами Білого, Баренцового та Балтійського морів, а, отже, і зі Світовим океаном.
Нагадаємо, раніше публікували розповідь Сергія Бурова про вокзал Маріуполя.
Фото: з відкритих джерел
