Максиму Василенку 35. Все життя він прожив у Маріуполі і нічого міняти у своєму житті не хотів. До повномасштабного вторгнення в нього була власна квартира, де разом із дружиною вони виховували тримісячного сина.
Про те, що розпочалася велика війна, Максим дізнався 24 лютого. Він організував евакуацію дружини та сина у безпечне місце, а сам залишився. Разом з іншими маріупольцями він витягував з-під завалів загиблих та поранених у пологовому будинку після того, як росіяни скинули на нього авіабомби. І досі Максим не може згадувати ці страшні події, каже, нікому не забажає побачити все те, що довелося побачити йому.
Будинок, де мешкала родина чоловіка, росіяни розстріляли з танка. Ще Максим на власні очі бачив, як рятуючись, з дев'ятиповерхівки, що горіла, обстріляної фосфорними снарядами, вистрибували люди. Будинок спалахнув, як сірник, люди загинули. Максим розповідає, що у зруйнованому росіянами Маріуполі майже немає місць біля будинків, де б не було поховано загиблих.
