21 вересня Україна обміняла 215 полонених. Майже половина — бійці полку «Азов», серед яких був і Андрій, який служить у полку з 2015 року. «Східний Варіант» поспілкувався з його дружиною Наталею Волковою. Вона розповіла про умови утримання у полоні, про стан чоловіка, а також про те, як українці можуть боротися за визволення усіх інших полонених.
«Умови жахливі, але наші хлопці непереможні» 
Увечері 21 вересня у Наталі Волкової задзвонив телефон. Дзвінок надійшов з незнайомого номеру українського оператора. Проте голос, який вона почула у слухавці, був добре знайомим. Це дзвонив її чоловік — військовослужбовець полку «Азов» Андрій. Він сказав: «Наталю, я в Україні. Все добре». Вона розплакалася. Андрій провів у російському полоні чотири місяці, перебуваючи в Оленівській колонії на окупованій території Донеччини. Не вдаючись у подробиці, Наталя розповідає про неналежні умови утримання українських військових. «Умови жахливі. Але наші хлопці непереможні. Вони самостійно шукали можливості, щоб облаштувати свій побут, як це відбувалося й на “Азовсталі”», — каже Наталя. За час оборони Маріуполя, «Азовсталі» і полону Андрій втратив понад 30 кілограмів ваги. Наталя припускає, що більша частина ваги була втрачена саме під час полону. «Раціон був, м’яко кажучи, скромним. Деталі розповідати поки не маю права», — каже Наталя. Випадки фізичного і морального тиску на українських військових у полоні вона коментувати відмовляється і підкреслює, що це може нашкодити тим, хто досі там утримується. Увага до визволених — максимальна
Андрій поступово відновлюється після полону. До усіх обміняних ставляться з особливою увагою і надають допомогу на кожному етапі. Андрій зізнався Наталі, що сам не очікував такої теплої зустрічі з волонтерами та медпрацівниками, яких перших побачив після полону. «Організація обміну відбувалася досить скрупульозно. По-перше, їх одразу зустріли волонтери з харчами, речами, надали телефони для того, щоб вони могли подзвонити рідним. Одразу поцікавилися, які речі їм необхідні, що вони хочуть їсти та пити. Видали речі — від білизни до верхнього одяга, а також необхідні гігієнічні засоби», — розповідає Наталя. Зараз Андрій та інші визволені з полону захисники проходять необхідні медичні обстеження. До уваги береться не тільки фізичний, але і психоемоційний стан людей. Спеціалісти контролюють кожну деталь. Наприклад, після недостатнього харчування в полоні до їхнього раціону поступово вводять нові продукти, аби не нашкодити здоров’ю. З визволеними працюють психологи. Наталя підкреслює, що нарешті й цій області здоров’я військових надається належна увага, оскільки від цього залежить і фізична реабілітація. Повернення до інформаційного простору 
За ці 8 місяців з початку повномасштабного вторгнення Україна дуже змінилася. Змінилися й українці. «Мій чоловік був приємно здивований, коли зайшов в YouTube і побачив, скільки в нас з’явилося українськомовного якісного продукту. Це стосується як музики, так і шоу, подкастів і так далі. Він тішиться, як дитина, коли чує, що більша частина людей перейшла на українську мову, перестала споживати російську культуру. Всі ці речі його дуже мотивують. Він сприймає це як особисту подяку і є розуміння, що він все зробив правильно», — говорить Наталя. Андрій поступово відновлює зв'язки з друзями, серед яких також багато військовослужбовців. Він поки ще багато чого не знає про те, що відбувалося в Україні, доки він був в полоні. Не знає про великі збори коштів на «народні Байрактари», купівлю супутника, і не бачив мемів, пов’язаних з цим. «Те, що для нас було топ-темами колись, мені зараз йому потрібно пояснювати», — каже Наталя. Підтримувати армію й говорити про цивільних Повернення з полону частини українських захисників викликало різні реакції у суспільстві. До радощів, що принаймні частина з них вдома, хоч і дехто у важкому стані, домішується сум та переживання за тих, хто досі у пеклі. Тривають дискусії, чи впливає медійність на те, хто буде визволений з полону. Наталя вважає, що ні. Але водночас закликає не забувати про кожного, хто зараз утримується росією. «Наше суспільство має радіти поверненню частини полонених. Але і боротися за тих, цивільних і військових, хто досі знаходиться в полоні, не забувати про них. І донатити на армію. Тому що повернуті хлопці отримують все необхідне. Але ми все ще у війні, все ще обстрілюють наші міста. Ми маємо свою подяку фінансами або волонтерством спрямувати на тих хлопців, хто знаходиться на нулі. І допомагати їм, щоб пришвидшити нашу перемогу. Бо чим швидше буде наша перемога, тим швидше ми побачимо всіх наших героїв», — зазначає дівчина. Джерело — v-variant.com.ua
