Злочини росіян проти дітей в Україні. Дослідження Міноборони та Інституту права, — ФОТО

Міністерство оборони України разом з Інститутом права та війни імені Лібера Військової академії США у Вест-Пойнті провели розслідування щодо шести видів злочинів, які були скоєні росіянами на території України стосовно дітей. Дослідницький матеріал було опубліковано 14 вересня. Текст резюме розміщений на сайті Міноборони та Генерального штабу ЗСУ. Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року є докази того, що російські політичні та військові лідери, а також рядові військовослужбовці вчинили численні міжнародні злочини, включно з нападами на цивільних осіб і цивільні об’єкти, застосуванням сексуального насильства та тортур, а також примусовим переміщенням та депортацією. Навіть найуразливіші жертви не були захищені від цих звірств. Для дітей АР Криму та Донецької та Луганської областей досвід зруйнованого дитинства був жорстокою реальністю. Після російського вторгнення це, на жаль, стало спільним досвідом дітей по всій Україні. Як зазначено нижче, є достатні підстави вважати, що росія вчинила широкий спектр злочинів проти українських дітей під час поточного збройного конфлікту. Цей допис описує деякі з цих злочинів і закликає припинити ці порушення щодо дітей. Що таке серйозні порушення щодо дітей під час збройного конфлікту? Резолюції Ради Безпеки ООН 1261 (1999), 1882 (2009), 1998 (2011) і 2225 (2015) спільно визначають шість серйозних порушень проти дітей під час збройних конфліктів. Ці шість порушень щорічно аналізуються у доповіді Генерального секретаря ООН «Діти та збройний конфлікт» та доповіді Спеціального представника Генерального секретаря ООН у справах дітей і збройних конфліктів. До серйозних порушень щодо дітей належать: вербування і використання дітей у збройних конфліктах; вбивства та каліцтва дітей; напади на школи, лікарні та захищених осіб, які пов’язані з ними;  зґвалтування та інші форми сексуального насильства проти дітей; викрадення дітей; відмова у доступі гуманітарної допомоги. Питання про те, чи є резолюції Ради Безпеки ООН юридично обов'язковими, залишається предметом дебатів. Незважаючи на це, важко уявити, що за нормальних обставин постійний член Ради Безпеки будь-коли вільно порушить власні рішення Ради. Крім того, усі шість описаних вище прикладів порушують право збройних конфліктів, міжнародне право прав людини та національне законодавство України та навіть росії. Тому, залежно від їхнього контексту та мотивів, вони є або військовими злочинами, злочинами проти людяності, або геноцидом. Вербування і використання дітей російська федерація всеосяжно порушила заборону на вербування і використання дітей у збройних конфліктах протягом усього російсько-українського конфлікту. російська влада використовувала різноманітні засоби – у тому числі кібернетичні, фінансові та емоційні – щоб залучити українських і, можливо, російських дітей до збройного конфлікту. На фото — Юнармія в Маріуполі Вербування та використання дітей у збройних конфліктах суворо заборонено правом збройних конфліктів (наприклад, спільна стаття 3 Женевських конвенцій 1949 року; стаття 77 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій 1949 року; норма 136 звичаєвого міжнародного гуманітарного права), міжнародним законодавством з прав людини (стаття 38 Конвенції про права дитини; Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах;), а також національним законодавством України (стаття 30 Закону України «Про охорону дитинства»; стаття 438 Кримінального кодексу України) і російської федерації (федеральний закон «Про основні гарантії прав дитини в російській федерації»). Ця заборона була додатково розглянута в юриспруденції різних міжнародних кримінальних судів. Наприклад, у справі «Прокурор проти Томаса Лубанги Диіло» (рішення від 14 березня 2012 р., пункти 915-916) Міжнародний кримінальний суд постановив, що активна участь дітей у збройному конфлікті може включати виконання так званих «додаткових дій», наприклад, як служба військової охорони або тілоохоронця. Судова палата визначила, що залучення дітей до виконання цих ролей є військовим злочином у порушення статті 8(2)(e)(vii) Римського статуту (рішення від 14 березня 2012 року, пункт 1358). Хоча немає жодних доказів того, що діти брали безпосередню участь у бойових діях у російсько-українському збройному конфлікті, російська федерація використовувала дітей для виконання інших бойових функцій. Наприклад, росія використовує українських дітей у розвідувальних цілях. Розслідування Служби Безпеки України встановило, що спецслужби російської федерації використовували українських дітей для збору інформації про розташування стратегічних об’єктів (наприклад, блокпостів, транспортних шляхів) за допомогою нібито нешкідливих ігор для смартфонів. Ігри винагороджують користувачів віртуальними призами за визначення місцезнаходження та фотографування певних цілей, які існують у реальному світі. Крім того, в одному з раніше окупованих українських міст військовослужбовці зс рф схилили 12-річного підлітка надати інформацію про місцезнаходження особового складу, обладнання та позиції Збройних Сил України в обмін на грошову винагороду. російська федерація також заявила про намір безпосередньо залучити російських дітей до своєї війни проти України.  20 березня міністр оборони російської федерації підписав наказ «Про організацію залучення членів військово-патріотичного громадського руху «юнармія» до проведення спеціальної операції на території України». У наказі йдеться про підготовку звітності потенційного людського резерву у віці 17-18 років для залучення до бойових дій у складі окупаційної армії. юнармія — російська молодіжна військова організація, яка підтримується міністерством оборони росії, до складу якої входять діти віком від 8 років. Вбивства та каліцтва дітей Офіс Генерального прокурора України заявляє, що станом на 9 вересня 2022 року в результаті російських нападів на Україну з 24 лютого 2022 року загинуло щонайменше 383 невинних дітей і понад 743 отримали поранення. Ці цифри не є остаточними і не охоплюють повного масштабу звірств чи злочинів проти дітей, скоєних на тимчасово окупованих територіях, у тому числі в таких містах як Маріуполь та Херсон. Тим не менш, є багато доказів, які свідчать про те, що російські війська вбивали та калічили дітей, використовуючи різноманітні засоби та методи, зокрема шляхом навмисних нападів на евакуаційні транспортні засоби, позначені словом «Діти». Загальновідомо, що діти захищені правом збройних конфліктів не лише як цивільні особи, але як уразлива група. І росія, і Україна є сторонами Женевських конвенцій і Додаткового протоколу I. Відповідно, обидві держави зобов’язані дотримуватися норм права збройних конфліктів щодо захисту дітей як цивільних осіб (загалом) і як особливо вразливої групи (особливо). Зокрема, як росія, так і Україна повинні забезпечити дітям основне право на життя, повагу до особистості дитини та повагу до честі дітей, як це передбачено статтями 27-34 Женевської конвенції IV та статтею 75 Додаткового протоколу I. Крім того, принцип розрізнення обов’язкового права збройних конфліктів захищає дітей від нападу. Тим не менш, діти неодноразово ставали жертвами незаконного застосування росією заборонених засобів і методів ведення війни, в тому числі по цивільних об’єктах (містах, селах, житлових будинках, адміністративних будівлях), по особливо охоронюваних об’єктах. В останній категорії російські напади на дитячі садки, школи, навчальні центри, лікарні, медичні транспорти та клініки були особливо жахливими та гідними осуду. Вбиваючи та калічачи українських дітей, російські військові, політичні лідери та військовослужбовці вчинили низку військових злочинів (наприклад, умисне вбивство; умисне заподіяння сильних страждань або серйозних тілесних ушкоджень чи шкоди здоров’ю; навмисне спрямування нападів на цивільне населення як таке або проти окремих цивільних осіб, які не беруть безпосередньої участі у бойових діях тощо), злочини проти людяності (вбивства; інші нелюдські дії подібного характеру; умисне заподіяння сильних страждань чи тяжких тілесних або психічних чи фізичних ушкоджень) чи геноцид. Напади на школи, лікарні та захищених осіб, які пов’язані з ними російські напади на школи та лікарні позбавляють дітей доступу до освіти та медичних послуг і є порушенням принципу розрізнення права збройних конфліктів. Як зазначалося вище, під час конфлікту українські школи та лікарні регулярно зазнавали нападів. Міністерство освіти і науки України заявляє, що станом на 9 вересня розбомблено та обстріляно 2177 навчальних закладів, 284 – повністю зруйновано. Крім того, об’єктами атаки російських військ стали такі заклади охорони здоров’я, як лікарні, поліклініки, станції швидкої допомоги та станції переливання крові. У Міністерстві охорони здоров'я України  повідомили, що станом на 8 вересня пошкоджено 826 лікарень, 127 зруйновано. Масове руйнування освітніх і медичних закладів є непрямим доказом того, що російські війська ціляться по цивільних об’єктах і завдають шкоди інфраструктурі як метод ведення війни. Кожне з цих порушень слід оцінювати окремо, враховуючи військову необхідність і пропорційність. Зґвалтування та інші форми сексуального насильства проти дітей У Керівній записці Генерального секретаря ООН щодо відшкодування за сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, розглядаються три загальні способи, за допомогою яких діти можуть стати жертвами сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом: як безпосередні жертви сексуального насильства; як свідки сексуального насильства; як діти, народжені в результаті сексуального насильства. Різні повідомлення свідчать про те, що українські діти були прямими жертвами сексуального насильства та свідками сексуального насильства, вчиненого російськими військовослужбовцями. З огляду на тривалість повномасштабного вторгнення в Україну досі внаслідок сексуального насильства не народилася жодна дитина. Проте випадки вагітності, в тому числі серед дівчат і молодих жінок, були задокументовані та зареєстровані. На жаль, це лише питання часу, коли ця третя категорія жертв стане реальністю конфлікту. Як зазначається в Керівній записці Генерального секретаря, багато дітей, народжених жертвами зґвалтувань під час війни, можуть зазнати «серйозних наслідків», таких як «дітовбивство, залишення, торгівля людьми, відсутність громадянства, плутанина щодо ідентифікації та дискримінація в доступі до сімейної землі та спадщини» . Очевидно, сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, вчинене російськими військовими проти українських дітей, порушує право збройного конфлікту, і залежно від контексту та мотивів дії можуть кваліфікуватися як військові злочини, злочини проти людяності або геноцид. Різні міжнародні кримінальні суди та трибунали створили прецедентне право в цій сфері. Знакові справи про сексуальне насильство над дітьми включають Прокурор проти Жана-Поля Акайесу (ICTR, 1998), Прокурор проти Альфреда Мусеми (ICTR, 2000), Прокурор проти Драголюба Кунараца (ICTY, 2000), Прокурор проти Анто Фурунджії (ICTR). , 1998) і Прокурор проти Жан-П’єра Бемби (ICC, 2016). Викрадення дітей Викрадення дітей може відбуватися шляхом незаконної депортації, примусового переміщення та ув'язнення. Є достатньо підстав вважати, що росія використовує всі ці методи для викрадення українських дітей. Тисячі дітей були незаконно депортовані до росії та білорусі або примусово вивезені на тимчасово окуповані території України. За однією з оцінок, майже 240 тисяч українських дітей були примусово вивезені до Росії. Інші джерела повідомляють, що майже 448 000 дітей були передані до росії. Серед них: (1) діти, депортовані або передані разом з батьками чи іншими родичами; (2) діти, депортовані з дитячих будинків та інших сімейних установ; та (3) діти, які залишилися сиротами внаслідок збройного конфлікту та були депортовані як сироти. Нещодавня доповідь Human Rights Watch про «фільтрацію» та злочин примусового переміщення українських цивільних осіб до росії резюмує заборону на примусове переміщення та депортацію таким чином: закони збройних конфліктів забороняють примусове переміщення та депортацію цивільних осіб з окупованої території, включно з дітьми, і забороняють стороні конфлікту евакуювати дітей, які не є її громадянами, до іноземної країни без згоди їхніх батьків або опікунів, за тимчасовим винятком, якщо це необхідно з вагомих міркувань здоров’я та безпеки (стор. 56). Відповідно, поведінка росії порушує право збройних конфліктів, міжнародне право прав людини та потенційно тягне за собою різні міжнародні злочини, такі як військові злочини (незаконна депортація або переміщення чи незаконне ув’язнення), злочини проти людяності (депортація чи примусове переміщення населення) та геноцид (примусове переведення дітей з однієї групи в іншу групу). Ці злочини вже розслідуються на національному та міжнародному рівнях. Проте найактуальнішим завданням є створення ефективних механізмів повернення українських дітей на Батьківщину. На жаль, міжнародне право не передбачає для цього жодних спеціальних інструментів, окрім як за домовленістю сторін конфлікту. Нинішня російська політика, яка передбачає встановлення спрощених процедур усиновлення та передачу українських сиріт до російських сімей, свідчить про те, що такий підхід, швидше за все, не матиме успіху. Відмова у доступі до гуманітарної допомоги Нарешті, відмова у доступі до гуманітарної допомоги є злочином, який завдає шкоди дітям і може порушити всі їхні основні права. Серед цих прав – право на життя; право на здоров'я; право на безпеку; право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку дитини; право на свободу, особисту недоторканність і гідність і право на освіту. Цей злочин проти дітей скоєно в багатьох українських містах, зокрема в Тростянці, Ірпені, Маріуполі та Волновасі. Відмова у доступі до гуманітарної допомоги дітям порушує право збройних конфліктів (див., наприклад, статті 55, 60, 61 і 62 IV Женевської конвенції; статті 14, 69, 70 і 71 Додаткового протоколу I; правило 55 МКЧХ Дослідження звичаєвого міжнародного гуманітарного права), а також Конвенції про права дитини та національного законодавства України. Як і у випадку з багатьма іншими злочинами, які вже обговорювалися, відмова у доступі до гуманітарної допомоги може становити військові злочини (навмисне використання  голоду як способу ведення війни шляхом позбавлення його предметів, необхідних для виживання, у тому числі умисне створення перешкод для надання допомоги, як це передбачено Женевськими конвенціями), злочини проти людяності (винищення та інші нелюдські акти подібного характеру, що навмисно спричиняють сильні страждання або серйозні тілесні чи психічні чи фізичні ушкодження) і геноцид (навмисне створення для групи умов життя, розрахованих на її фізичне знищення повністю або частково). Висновок З початку повномасштабного вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року є докази того, що російські політичні лідери, військові лідери та військовослужбовці неодноразово вчиняли шість серйозних порушень проти дітей у збройному конфлікті, визначених Радою Безпеки ООН і Генеральним секретарем ООН. Як зазначалося вище, ці порушення продовжують документувати та розслідувати на національному та міжнародному рівнях. Що ще важливіше, ці злочини проти найуразливіших громадян України – дітей – мають бути припинені. Винні мають бути притягнуті до відповідальності, чого можна досягти спільним внеском України, органів іноземних держав, а також міжнародних організацій. Читайте також: Воєнні злочини росії в Маріуполі задокументовані. Звіт Human Rights Watch, — ФОТО Денацифікація. Що мав на увазі путін, коли казав про неї, і як денацифікація відбувається в Маріуполі Джерело: 0629.com.ua