Маріупольці прощаються з рідним театром, — ФОТО

Росіяни демонтували Маріупольський драматичний театр. Це було особливе місце для кожного маріупольця. Місце, де народжувалась любов, де діти знайомились з казкою, а літні люди тішились щастям бути поруч. Театр для Маріуполя — більше ніж театр. Це центр тяжіння. 16 березня російська армія завдала надпотужного удару по кожному маріупольцю. А в ці дня дориває шматки нашого серця. Стрічки соціальних мереж повняться прощальними словами, словами смутку та болю. Ми зібрали декілька з таких повідомлень. Прощай, театр… Єва Бельченко, директорка Центру розвитку стартапів 1991 Чесно кажучи, Маріупольський Драмтеатр має на стільки важливе місце в голові кожного маріупольця, що важко собі уявити:   — це дитячі свята   — це шкільні та університетські випускні   — це місцеве мистецтво та концерти   — це серце міста   — це кожне свято   — це літні вечори   — це осінні прогулянки   – це найкрасивіший декор у зиму   — це перші вилазки на пробіжку навесні.   До нескінченності можна говорити, що це місце означає для маріупольця.   Але всі й так розуміють, наскільки це важливе місце.   Але ніхто не здивований зносу, бо всі вже знають, що знущання з людства — це і є насолода агресора. Наталя Дєдова, журналістка Вчора комусь дуже не сподобався мій пост про театр. І він зник з моєї сторінки. Ну, немає посту про театр немає й театру. Мабуть, така "логіка".  ▪️24 лютого комусь дуже не сподобалося моє місто. І його — майже вбили, окупували і зараз продовжують стирати з мапи України тракторами та бульдозерами.  ▪️Цей "комусь" колись вирішив, що понад сто тисяч маріупольців не мають більше жити. І їх — вбили. Від когось залишилися могили, і тому родичі таких загиблих вважаються "щасливчиками". А від когось не залишилося навіть попелу.  Але! Воно зовсім не врахувало той момент, що нація, яка вбиває іншу, приречена на самознищення! А наші спогади і наші світлини — отримають друге життя! І місто — загоїть рани. І ми — помстимося за кожного, хто загинув у нашому театрі, у наших багатоповерхівках та приватних будинках, у дворах біля багаття, на криницях, у магазинах, автівках, підвалах та сховищах… Фото — Віктора Дєдова, який загинув від російської ракети. ▪️Театральна трупа.  Хтось воює… Хтось потрапив у полон… Хтось залишився в Україні і працює на нашій сцені…  Хтось поїхав до Росії… Хтось став колаборантом… Стоячи аплодую кожному, хто не зрадив країну! Ольга Артюхова, працювала в патрульній поліції Где живёшь? — На Драме. — Куда подъехать? — На Драм. — Где Новый год встречать будете? — На Драме. Больше не будем, не подъезжай, не живу… Євген Сосновський, фотограф і актор В моєму фотоархіві є десятки вистав і концертів, знятих у нашому Драмтеатрі. Ця зйомка була останньою… І цей концерт став у театрі останнім. За 2 дні почнеться війна. За 23 дні буде знищено театр. Гурт Бумбокс. Маріуполь. Драмтеатр. 22 лютого 2022 року Анна Яковлева Мій Драмтеатр, любимий театр! Скільки спектаклів, п'єс, концертів, етюдів, урочистих заходів я з тобою пережила… Останні щасливі спогади у мирі 9 січня 2022 року дитячий новорічний спектакль "Кіт у чоботях" Любов Товкач, косметолог Театр — це храм…не тільки для акторів, але і для глядачів. Вчора остаточно зруйнували НАШ ХРАМ…де ми провели більшу частину свого життя. А ще там загинули ні в чому не винні люди, які ховалися від війни — їх вбили, а вони хотіли жити…. Коли ми познайомилися з Сашою, він запросив мене до театра — це був перший мій візит у Маріупольській Драматичний театр. Це було у грудні 2002 року — рівно 20 років тому. Мене настільки сподобалась неповторна атмосфера театру, гра акторів,  що ми з того часу почали часто ходити в наш театр, особливо любили прем'єри, а які спектаклі сподобалися — ходили ще не один раз. Театр лікував від хандри, депресії, плохого настрою, після театру обов'язково йшли гуляти в театральний парк, а потім в кафе "Мама Миа" на піцу або в "Ван Гогі" на хачапурі і дивилися з вікна на наш театр — красень….Пів життя пройшло в нашому театрі… А тепер його немає….І немає людей, які хотіли жити… І немає нашого міста…Залишилися тільки спогади… Дуже важко писати, я даже не знаю, що тут ще написати… Вони забрали наше щасливе життя, зруйнували, поневічили… І тепер я точно знаю, що таке щастя — жити в рідному місті, любити, радіти, робити, гуляти, ходити в театр, філармонію,  а у нас це щастя забрали, залишилися тільки спогади і фотографії на телефоні, більш нічого, але пам'ять не забереш — не пробачимо ніколи! Євгенія Стецька, підприємець За вікном типова німецька зима: +10, дощ і сирість, новорічні вогники і натовп людей, що п'ють Gluhwien і обирають різдвяні сувеніри.  По іншу сторону вікна :  + 38 , нежить, гнітюче відчуття самотності і повна відсутність предсвяткового настрою.  ………………………………………….. — Не сумуй, давай через годинку зустрінемось на драмі, кави поп'ємо?  — Та ні, не зможу.Давай тепер якось в іншому житті… Світлана Назаренко, педагог, волонтер Для мене наш театр наче живий організм. Багато головних подій мого життя, гарних, радісних, трагичних, сумних, пов'язано з ним.  Більше його не буде. Істоти-сусіди його знищили двічі. ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ ВІДЕО: Прощай, театр Джерело: 0629.com.ua