Зміст:
- У що вірять ті, хто прийшов убивати українців
- Як пропаганда працювала на окупованих територіях
- Суди над пропагандистами – від Нюрнберга до Гааги
Опитування військовополонених росіян показує, що вони вірять пропаганді, яка дегуманізує українців. Вони переконані у необхідності та законності війни, ідентифікують себе з "руськім міром", за який готові вбивати і вмирати.
Це ілюструє, як пропаганда створює умови для злочинів на місцях, допомагаючи закрити одну з правових прогалин у майбутньому – притягненні пропагандистів до суду, пише дослідниця проєкту "Розплата" Вікторія Новікова в журналі Foreign Policy. LIGA.net переповідає коротко.
У що вірять ті, хто прийшов убивати українців
За підтримки Генпрокуратури України українська неурядова організація LingvaLexa опитала 1060 військовополонених росіян. Результати вражають – 76% підтримали принаймні один із 18 протестованих наративів.
Найпоширеніші наративи повторювали основні тези Кремля: "росіяни і українці – один народ"; "збройні сили на Донбасі та в Криму після 2014 року – це звичайні українці, які захищали свої права"; "Україна – західна маріонетка"; "НАТО веде війну проти Росії руками України".
Навіть найменш популярні наративи – ідея, що українська влада та військові – "нацисти", що "НАТО має біолабораторії в Україні для нападу на Росію", що "ЗСУ використовують цивільних як живий щит" – у це досі вірять понад 60% опитаних.
Читайте такожРинок страху. Як адвокати заробляють на мобілізації
Сотні міжнародних журналістів і спостерігачів, які працювали в Україні останні чотири роки, не знайшли жодних доказів біолабораторій під керівництвом НАТО, нацистів у владі чи прикривання ЗСУ цивільними.
Віра у пропаганду корелює з виправданням війни, ідентифікацією з "руськім міром" і дегуманізацією українців", – пише авторка.
Солдати, які повністю сприймали пропаганду, вшестеро частіше вважали війну законною. Близько половини визнали, що "почуваються повністю злитими з ідеологією руського міру", порівняно з 40% тих, хто мав слабші переконання.
Найбільшу увагу авторка звертає на показники дегуманізації українців. 43% не вважають українців "повноцінно людьми", оцінюючи їх десь посередині між кроманьйонцями і сучасними людьми. Серед тих, хто слабше вірить, такої думки дотримувалися 36%. Серед тих, хто твердо вірить, цей показник 54%.
Подумай про рівень переконань, необхідний, щоб визнати, що вважаєш українців, які тебе взяли у полон, тримають у таборі та проводять опитування, не зовсім людьми. Ця оцінка ще більш вражаюча, з огляду на те, що багато тих самих опитаних водночас вважають, що росіяни та українці – один народ", – пише дослідниця.
Найчіткіший зв'язок між пропагандою і діями проявляється у готовності повернутися до російської армії – 12,8% заявили, що повернуться після звільнення. Це може здаватися незначним, але варто враховувати, що вони брали участь у бойових діях, де, за оцінками, Росія втратила 1,4 млн убитими, пораненими чи зниклими безвісти.
Серед тих, хто твердо вірить пропаганді, ця цифра різко зростає. Третина готові повернутися до російської армії, а 22% готові знову піти на бойові позиції.
Як пропаганда працювала на окупованих територіях
Пропаганда не єдина рушійна сила – економічний тиск, примус і бажання уникнути тюрми теж. Але результати дослідження підкреслюють ключову роль пропаганди в дегуманізації та готовності йти на війну.
Усі респонденти проживали в Росії до відправлення в армію і не їздили в Україну, крім війни. Їх сприйняття майже повністю сформувала пропаганда.
Натомість мобілізовані з окупованих українських територій після 2022 року, 50 000 українців, проживали в Україні до 2014 року.
Читайте також"Вони – посередники". Що відомо про вбивство Березовської і до чого тут спецслужби
17 глибинних інтерв'ю, проведених Reckoning Project (глобальна команда юристів і журналістів, які документують, оприлюднюють і будують справи про злочини) показують, як пропаганда створює умови, що дозволяють людям виправдовувати участь у війні проти власної країни.
Усі вони сказали, що до 2014 року не мали проблем із життям в Україні, спілкуванням російською чи спілкуванням з людьми з інших частин країни. Відбиток пропаганди очевидний у їхніх висловлюваннях – називають ЗСУ "карателями" і повторюють, що Україна обстрілювала Донбас вісім років – до 2022 року.
На відміну від російських полонених, вони не наполягали, що росіяни та українці – один народ. Натомість багато хто був невпевний у власній ідентичності, визначаючи її в регіональних чи лінгвістичних термінах.
Більшість заявили, що вважали, що захищають Донбас за підтримки Росії від українських військ, і намагалися пояснити війну за межами цієї території, вдаючись до теорій змови.
Як сказав 24-річний житель Луганська, Росія воює, щоб перешкодити Україні та США наблизитися "до своїх кордонів", припускаючи, що в іншому випадку в Україні могли розгорнути американські кораблі чи ядерну зброю.
Обидві групи об’єднує ворожість до Революції гідності. Наратив, що це був "держпереворот", був четвертим найсильнішим переконанням росіян.
Для осіб з окупованих територій Євромайдан теж був зрежисованим. "Люди не просто повстають, за ними завжди хтось стоїть", – сказав один опитаний.
Суди над пропагандистами – від Нюрнберга до Гааги
Дослідження LingvaLexa та інтерв'ю проєкту "Розплата" вказують на зв'язок між вірою у вигаданий пропагандою світ і готовністю діяти в реальному світі, зокрема брати участь у воєнних злочинах і масових звірствах.
У 1945 році на Нюрнберзькому процесі двом високим нацистським діячам висунули звинувачення у поширенні ненависницької пропаганди, яка підживлювала геноцид євреїв. Засновника газети Der Stürmer Юліуса Штрайхера засудили до смертної кари через повішення за злочини проти людяності.
Трибунал дійшов висновку, що його антисемітська пропаганда сприяла створенню умов для Голокосту. Обвинувачення довело, що Штрайхер знав про звірства, скоєні проти євреїв, але і далі закликав до вилучення євреїв з німецького суспільства, очорнювати і дегуманізувати їх.
Ганса Фрітче, який до 1938 року очолював відділ німецької преси в міністерстві пропаганди, а пізніше керував радіомовленням, виправдали. Фрітче щодня видавав редакторам директиви, як представляти ключові нацистські ідеї, зокрема так зване єврейське питання, а потім вів радіопрограму, в якій поширював антисемітські гасла.
Під час суду він зміг применшити свою відповідальність, заперечуючи руйнівний вплив пропаганди. Зрештою, він не уникнув відповідальності. Німецький суд з питань денацифікації пізніше визнав, що він зіграв значну роль у підтримці нацистського режиму і його пропаганда суттєво сприяла злочинам. Його засудили до дев'яти років тюрми – максимального покарання.
З 1945 року міжнародне право, що визначає пропаганду та її роль у підбурюванні до насильства, зокрема геноцид, зазнало змін у правовому полі та судовій практиці. Зокрема, у зв'язку з геноцидом у Руанді, де радіо відіграло ключову роль у підбурюванні до масових вбивств, і війнах у колишній Югославії.
Висновки LingaLexa можуть мати доказову цінність для майбутніх механізмів притягнення до відповідальності через новий трибунал чи наявні міжнародні та національні юрисдикції. Дані можуть допомогти обґрунтувати, що пропаганда – не просто паралельне явище, що супроводжує війну, а інструмент, який сприяв її підготовці, виправданню і продовженню.
Читайте такожЛукашенко між Путіним і Сі. Хто вирішує, чи відкриють для України північний фронт
