Зміст:
- Кремль тестує готовність Європи до нормалізації
- Фактор втоми: як змінюється європейська позиція
- Де Європа може дати тріщину
- Перший – сценарій "довгого стримування"
- Другий – сценарій "керованого співіснування"
- Третій – сценарій внутрішнього розколу ЄС
"Я думаю, нам не варто надто концентруватися на тому, що намагається зробити Росія. Набагато важливіше – зосередитися на власних цілях, на тому, чого хоче досягти сама Європа. І передусім – на нашій безпеці", – каже LIGA.net міністерка закордонних справ Латвії Байба Браже.
Поки Кремль продовжує випробувати Захід на міцність, вкидаючи в інформаційне поле ідеї "мирних переговорів" та сумнівних посередників на зразок Герхарда Шредера, у європейських столицях дедалі частіше зважують ціну майбутньої безпеки. Для Москви це тест: чи готова Європа зрештою повернутися до колишньої моделі співіснування, заплющивши очі на воєнні злочини та енергетичний шантаж.
Чи можлива нормалізація відносин з Росією після Бучі та чотирьох років великої війни і де саме європейська єдність може дати тріщину – розбиралася LIGA.net.
Кремль тестує готовність Європи до нормалізації
Поява Шредера у розмовах про можливі переговори стала для Європи не стільки дипломатичним питанням, скільки політичним тестом. Після місяців дискусій про "мир" та "можливе припинення вогню" Кремль вирішив перевірити, чи готовий Захід знову прийняти людей, які роками будували модель "business with Russia" (економічної співпраці з Росією. – Ред.).
"Думаю, Кремль справді тестує, чи готові частини Європи в майбутньому повернутися до довоєнних відносин з Росією", – каже LIGA.net старший науковий співробітник German Marshall Fund Маркус Цінер.
За його словами, згадка Шредера була невипадковою. Ексканцлер став символом епохи з тісними енергетичними зв’язками та вірою в те, що економічна взаємозалежність здатна "стабілізувати" Кремль.
"Навіть після окупації Криму в 2014 році енергетичні контракти продовжували діяти аж до 2022 року", – нагадує експерт.
Читайте такожОперація "мир". Як Кремль під 9 травня запускає псевдоукраїнські осередки у світі
У Брюсселі реакція на слова Путіна виявилася майже одностайною. "Не Росії вирішувати, хто представлятиме Європу", – дотримуються спільної позиції очільники та представники зовнішньополітичних відомств країн ЄС.
Заступник міністра закордонних справ Польщі Марцін Босацький реагує ще більш різко: "З таким самим успіхом він [Путін] міг би заявити, що посередником між ним і Європою буде пан Медведєв або хтось із його генералів".
Утім, деякі співрозмовники LIGA.net у Європейській раді визнають: Кремль навряд чи справді розраховує зробити Шредера реальним переговорником. Москві насамперед важливо повернути такі фігури у дискурс.
Москва перевіряє, чи залишилися в Європі впливові голоси, готові говорити про нормалізацію відносин навіть без суттєвих змін політики Кремля", – пояснює Цінер.
Фактор втоми: як змінюється європейська позиція
Росія робить ставки на довготривалий ефект війни. "Довгі війни майже завжди породжують політичну та психологічну втому", – каже Цінер.
Економічний тиск та нові глобальні кризи поступово зміщують увагу суспільств. На цьому тлі Москва намагається нав’язати свою рамку діалогу.
"Хіба не виглядає жалюгідно, що Росія зараз сама задає дискусію про діалог, ще й пропонуючи власного кандидата?" – каже LIGA.net міністр закордонних справ Литви Кястутіс Будріс. На його думку, проблема в тому, чи має сама Європа чітке бачення кінцевої мети переговорів. "Це не діалог заради самого діалогу".
Схожу позицію LIGA.net озвучує й очільниця євродипломатії Кая Каллас: "Перш ніж говорити з Росією, ми маємо між собою обговорити, про що саме хочемо з нею говорити".
За її словами, Москва намагається посилити свій вплив у Європі, нав'язуючи старі фігури.
На жаль, ми вже бачимо спроби Росії повернутися до нормальності. У спортивних організаціях росіянам знову дозволяють брати участь у змаганнях так, ніби нічого не сталося. Те саме ми бачили й на Венеційській бієнале. Росія постійно працює над поверненням свого впливу – і Європа має залишатися пильною", – підсумовує Каллас.
Офіційна позиція більшості країн ЄС залишається жорсткою: будь-які переговори можливі лише після припинення агресії та за умови поваги до права України обирати майбутнє.
"Умови не змінилися з лютого 2022 року – а насправді ще з 2014-го", – наголошує Босацький.
Однак Цінер визнає, що у частині політичних і експертних кіл зʼявляються дискусії про те, що певна форма співіснування з Росією у довгостроковій перспективі "може стати неминучою".
Разом з тим після 2022 року ставлення змінилося фундаментально.
"Польща та країни Балтії дедалі більше сприймають Росію не як складного партнера, а як довгострокову стратегічну загрозу", – пояснює експерт.
Де Європа може дати тріщину
Головний ризик для Європи зараз – не швидка "нормалізація", а поступовий перехід до моделі обмеженого співіснування без зміни політики Росії.
"Ми не повинні серйозно сприймати те, що говорять росіяни. Ми повинні серйозно сприймати те, що вони роблять", – каже Будріс у контексті постійних порушень перемир'я з боку РФ.
Він нагадує: Росія порушила запропоноване нею ж перемир’я буквально через кілька хвилин після оголошення. І це, за його словами, значно важливіше за будь-які публічні сигнали про "готовність до діалогу".
Міністерка закордонних справ Латвії Байба Браже додає: "Ми маємо концентруватися не на тому, що намагається робити Росія, а на тому, що робимо ми самі. Відповіддю мають бути оборона, санкції та ізоляція Кремля".
Читайте такожСША більше не гарантують безпеку Європи. Що змінюється для України
Проте у ЄС уже формуються три зони тиску, які можуть вплинути на зміну підходів.
Економіка. Частина європейського бізнесу дедалі активніше говорить про втому від санкцій, високих цін на енергію та втрат конкурентоспроможності. Особливо це стосується окремих секторів німецької промисловості та країн Південної Європи.
Політика. У багатьох країнах ЄС посилюються праві та популістські сили, які просувають риторику "миру будь-якою ціною", скорочення підтримки України або "прагматичного діалогу" з Росією.
Безпекова втома. Європа дедалі більше усвідомлює, що війна може тривати роками. І це посилює дискусії про те, чи здатен континент довго жити в режимі постійної конфронтації з Росією.
Саме тут, за словами експертів, Кремль і бачить своє головне вікно можливостей.
"Росія, видається, вірить, що час працює на неї – особливо якщо в Європі зростатимуть втома, економічний тиск та політична фрагментація", – каже Цінер.
Утім, після 2022 року в Європі з’явився й інший процес – особливо у країнах Балтії та Польщі. Там Росію дедалі більше сприймають не як тимчасову кризу, а як постійну загрозу, до якої потрібно адаптовувати всю систему європейської безпеки.
Саме тому в ЄС зараз паралельно існують одразу кілька сценаріїв майбутнього.
Перший – сценарій "довгого стримування"
Європа переходить до моделі нової холодної війни з Росією, нарощує оборону та готується до багаторічної конфронтації з Кремлем: зберігає санкційний режим, збільшує витрати на оборону та дедалі глибше інтегрує Україну у власну безпекову архітектуру.
Для Києва це означатиме продовження військової підтримки, міжнародну ізоляцію Росії та шанс закріпитися як частина нової системи європейської безпеки. Водночас цей сценарій вимагатиме від ЄС багаторічної політичної та економічної мобілізації.
І головний ризик тут – поступова втома Європи від довгої конфронтації, високих витрат і життя в режимі постійної безпекової кризи.
Другий – сценарій "керованого співіснування"
У цьому випадку Європа формально продовжує підтримувати Україну, але паралельно починає обережно повертати окремі елементи співіснування з РФ. Спочатку – через спорт, культуру та гуманітарні контакти. Потім – через окремі бізнес-зв’язки, дискусії про пом’якшення санкцій або необхідність "прагматичного діалогу" з Москвою.
Для України це означатиме поступове розмивання політики ізоляції Росії та дедалі сильніший тиск на Київ щодо "реалістичних компромісів".
Головний ризик такого сценарію – поява "миру" без реальної зміни російської політики та без виведення російських військ з України.
Третій – сценарій внутрішнього розколу ЄС
У такій моделі країни Балтії, Польща та частина Північної Європи продовжують вимагати жорсткого стримування Кремля, тоді як окремі країни Західної та Південної Європи дедалі активніше просувають ідею "керованого співіснування" з РФ.
Для України це означатиме втрату єдиної позиції ЄС, менш прогнозовану підтримку та ослаблення переговорної сили самої Європи.
Головний ризик полягає в тому, що Україна поступово може перетворитися не на спільний безпековий проєкт Євросоюзу, а на предмет внутрішньоєвропейського політичного торгу.
Саме тому історія зі Шредером стала для Європи значно більшим, ніж дивна заява Путіна. Адже Кремль уже тестує не лише політиків, а й межі майбутньої європейської витривалості.
Читайте такожП’ять причин, чому Путін може прагнути завершення війни – The Guardian
