Для футбольних уболівальників Чемпіонат світу з футболу FIFA – це набагато більше, ніж просто спорт. Що чотири роки він дарує мить загальної єдності, об’єднуючи людей попри мовні, культурні й географічні бар’єри, завдяки спільній пристрасті до гри.
Для країн-господарів ЧС часто стає найпотужнішим каталізатором "м'якої сили". Турнір, за яким стежать мільярди людей по всьому світу, надає чудову нагоду продемонструвати світові свою країну, культуру й цінності.
Усе це – складові того, що називають спортивною дипломатією, або, у даному випадку, "футбольною дипломатією". Уряди інвестують у футбол не лише заради трофеїв, а й заради перемог поза межами поля: для зміцнення міждержавних відносин, залучення інвестицій і здобуття глобального престижу.
Немає сумнівів, що Сполученим Штатам зараз не завадила б така підтримка після 18 місяців керівництва Дональда Трампа, яке призвело до поляризації країни.
Однак між "м'якою силою" та видовищем є принципова різниця. Перші ознаки вказують на те, що для Америки Трампа ЧС-2026 обернеться скоріше другим – подією, що висуває на перший план силу (і далеко не "м'яку"), демонстрацію васальної відданості, недопущення неугодних і корисливі інтереси.
М'яка сила спорту
Термін "м'яка сила" (soft power) було запропоновано у 1990-х роках гарвардським політологом Джозефом Наєм-молодшим. Це означає, що могутність країни випливає не лише із військової сили чи економічної ваги (інакше кажучи, "жорсткої сили"), а й із її здатності впливати на інших завдяки привабливості свого іміджу.
Згадайте феномен південнокорейського K-pop, престижні університети Великої Британії або прихильність скандинавських країн принципам сталого розвитку, ефективного управління та прогресивних цінностей.
По суті, це нематеріальна сила, яка дозволяє державам залучити інших до переговорів і змусити їх замислитися – а можливо, й підтримати – ваш погляд на світ.
Відтоді, як Най сформулював цю концепцію, вона зазнала значних змін і жорсткої критики. Критики одразу вказують на її підривний потенціал, особливо коли її беруть на озброєння авторитарні держави з далеко не найшляхетнішими намірами.
Читайте такожДональд Трамп як причина ослаблення "м'якої сили" США
Політологи Крістофер Уокер і Джессіка Людвіг ввели інший термін – "гостра сила" ("sharp power"), в якому йдеться про те, як такі держави, як Росія та Китай, використовують свій вплив не для залучення, а для маніпулювання іншими.
Нещодавно знову повернувшись до цієї теми, сам Най визнав, що м'яка сила стала набагато складнішою. Він розуміє, що нею можна маніпулювати, її можна неправильно тлумачити або спрямувати всередину, підриваючи ту саму відкритість, від якої вона залежить.
Сьогодні ця відмінність є надзвичайно важливою. Вона відображає більш широкий зсув у тому, як нації тепер використовують культуру і видовища як інструменти егоїстичного прагматизму й домінування над іншими у світі з нульовою сумою.
Трамп, Інфантіно та ЧС-2026
І ось на сцену виходять Трамп і ЧС-2026.
З огляду на розширений формат турніру – 48 команд, які зіграють рекордні 104 матчі в 16 містах трьох країн, – президент ФІФА Джанні Інфантіно вже назвав нинішній чемпіонат "найвизначнішою подією в історії людства".
І все ж, ледь розпочавшись, турнір уже виглядає як втрачена можливість з погляду спортивної дипломатії та м’якої сили.
По-перше: ця подія мала стати тріумфом північноамериканського партнерства трьох країн-організаторів – США, Мексики і Канади. Однак рівень напруженості різко зріс після того, як адміністрація Трампа ввела 25%-ві мита на товари із Канади й Мексики.
Читайте також48 збірних, 104 матчі, квитки по $10 000: що потрібно знати про чемпіонат світу – 2026
Замість того, щоб спробувати розрядити обстановку в дусі загальної єдності, Трамп уколов своїх колег у Мексиці й Канаді, заявивши, що тарифи зроблять Чемпіонат світу "більш захоплюючим", і додавши, що "напруженість – це добре".
У заяві прем'єр-міністра Канади Марка Карні з нагоди відкриття Чемпіонату світу Сполучені Штати згадуються лише суто формально.
Президентка Мексики Клаудія Шейнбаум, у свою чергу, не була присутня на матчі відкриття в Мехіко на знак солідарності з простими мексиканцями, які не можуть дозволити собі надто дорогі квитки (ціни на які встановила ФІФА).
Ідея про те, що футбол об’єднує світ – офіційний девіз самої ФІФА – поступилася місцем турніру, характерною рисою якого стало розмежування на тих, кому дозволено в ньому брати участь, і тих, кому – ні.
Професор Джулс Бойкофф, автор книги "Червона картка: Чемпіонат світу 2026 року, спортвошинг і машина жадібності ФІФА" ("Red Card: The 2026 World Cup, Sportswashing and the FIFA Greed Machine"), описує це як "колосальний парадокс":
З одного боку, у турнірі бере участь більше команд, аніж будь-коли. З іншого боку, через політику адміністрації Трампа він виглядає скоріше як чемпіонат світу, що відкидає, а не залучає.
І справа тут не лише в цінах на квитки, що злетіли до небес. Багатьом уболівальникам із країн Африки та Близького Сходу, які пройшли кваліфікацію, без пояснення причин відмовили у наданні віз. У візах було відмовлено також частині допоміжного персоналу іранської збірної.
Читайте такожВелике і прекрасне невідомо що
А сомалійському арбітру Омару Артану і взагалі закрили в'їзд до Маямі, зруйнувавши його мрію стати першим сомалійським суддею на чемпіонаті світу.
Що ще гірше, на всі побоювання щодо дискримінаційного характеру турніру голова ФІФА Інфантіно лише знизує плечима.
Коли його запитали про ситуацію з Артаном, Інфантіно назвав відмову у коментарі "прикрим фактом", але додав: "Іноді корисно просто охолонути й розслабитися".
Інфантіно також не зміг багато чого сказати щодо ставлення США до іранської збірної, яку раптово перевели з тренувальної бази у США через кордон до Мексики, а квитки для її вболівальників були скасовані ФІФА в останній момент.
Якою ж була відповідь Інфантіно? Він заявив, що готовий сам сісти за кермо автобуса і привезти команду з Ірану, щоб вони змогли зіграти. Але, судячи з усього, ця пропозиція не поширюється на вболівальників цієї команди.
Сцена для самовихваляння
У своїх найкращих проявах "м'яка сила" діє через щиру відкритість, двосторонній діалог і співпрацю, формуючи на цьому шляху взаєморозуміння, довіру й повагу.
Наприклад, коли Австралія приймала жіночий чемпіонат світу з футболу у 2023 році, міністр закордонних справ Пенні Вонг змогла об’єднати світових лідерів, щоб виступити єдиним фронтом на підтримку гендерної рівності та привернути увагу до скрутного становища жінок, які живуть під гнітом жорсткого режиму Талібану в Афганістані.
Однак чоловічий ЧС-2026, судячи з усього, пропонує щось зовсім інше. Сцена підготовлена для самовихваляння під керівництвом політичного лідера, який подає розкол і напруженість як основу для індустрії розваг, і керівного спортивного органу, надто зацікавленого в комерційній вигоді, щоб турбуватися про соціальні бар'єри, які він створює.
Це не "м'яка сила". Але видовищ тут точно буде вдосталь.
Оригінал статті опубліковано на сайті The Conversation
Хочете стати колумністом LIGA.net – пишіть нам на пошту. Але спершу, будь ласка, ознайомтесь із нашими вимогами до колонок.
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
